четвер, 4 лютого 2016 р.

Село моє! Моя родино!
Як перед матір'ю дитина,
В шанобі голову схиляю,
Той світлий день благословляю.
І тішусь, і свічусь тобою,
Твоєю радістю й журбою.
Тут кожну стежку пам'ятаю
І кожну вільху я вітаю.
Бо тут босоніж я ходила,
За руку матінка водила
По цих лугах у срібних росах,
Що в снах мені цвітуть ще й досі.
Десь у душі, на самім денці,
Гойдає хвилечка озерця
Біліші від усіх лілеї,
Як мрії юності моєї.
Село моє! Моя родино!
Як перед матір'ю дитина,
В шанобі голову схиляю,
Твій світлий день благословляю.
                                                Автор Любов Бойчук
Звивається стежиночка
до рідного села,
Та найдорожча жилочка,
де молодість пройшла,
Та ниточка без вузликів,
що в серці я ношу,
Та найсвятіша музика,
якою дорожу.

Веде вона по споришах
в калинові гаї,
До верб, де ночі не на жарт,
співають солов’ї.
Де луг, де гайворін-трава,
де гомонить струмок,
Де все дитинство ожива
від згадок і думок.

Село моє, мій дивосвіт
Колисочка подій.
Лишило ти глибокий слід
У пам'яті моїй.
Все найдорожче зберегло,
Що діялось-булось -
Моє найглибше джерело -
Село моє, село.

                  Автор Віктор Геращенко
Краєвиди мого села